Г. В. КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО
(1778 — 1843)
18 листопада 1778 року в родині харківського дворянина Федора Івановича Квітки народився син, якого назвали Григорієм. З дитинства дитина була слабкою та хворобливою. З-за золотухи до п'ятирічного віку хлопчик осліп.
Зір знов повернувся до нього після відвідання Озерянского храму, що й зараз стоїть на Холодній горі. Маленький Квітка побачив світло, що йде від образу Озерянскої Божої Матері і прозрів. Випадок цей настільки вплинув на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив стати послушником монастиря. Щоправда, цьому кроку передувала військова служба: вахмістром в лейб-гвардії кінному полку, потім до 1796 року при департаменті геральдики, і нарешті, ротмістром Харківського кірасирського полку.
Коли він був послушником Куряжського монастиря, Квітка, одягнений у чернецький одяг, виконував різноманітні роботи до 1806 року. Після цього він знов заступив на військову службу до урядової комісії в міліцію Харківської губернії.
В 1812 році Г. Ф. Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові відкривається постійний суспільний театр, директором якого призначають Григорія Федоровича. Маючи звичку гаряче і з пристрастю прийматися за будь-яке діло, він до того захопився театром, що мало не одружився на одній з його актрис. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлося залишити з-за своєї активної благодійної і освітньої діяльності, любов до сцени Основ'яненко проніс через все життя.
Пізніше це почуття спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році він надрукував цікаву і дотепну "Історію театру в м. Харкові".
Під час свого головування Благодійною спілкою, Григорій Федорович став ініціатором відкриття в Харкові Інституту шляхетних дівчат в 1812 році. Завдяки його зусиллям згодом також були відкриті Кадетський корпус і Публічна бібліотека при університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році статтею про інститут шляхетних дівчат в "Українському Вісникові", після цього він був однім з редакторів цього журналу до 1817 року.
Інститут, в становленні та пропаганді якого Квітка приймав таку живу участь, зіграв, в свою чергу, велику роль в його житті. В 1821 році він одружився на одній з класних дам цього Інституту. В 1817 році, отримавши на виборах посаду проводиря дворянства, Квітка виконував свої обов'язки до 1829 року. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.
Громадська, службова і благодійна діяльність Г. Ф. Квітки була відзначена багатьма нагородами, однак широке визнання принесли йому літературні здібності. Співпрацюючи з популярними столичними журналами, він листувався з відомими літературними діячами того часу: С. Т. Аксаковим, М. П. Погодіним, П. А. Плетньовим, В. І. Далєм, Ф. А. Коні, Є. П. Гребінкою, підтримував дружні стосунки з В. А. Жуковським.
З глибокою шанобливістю він писав листи Тарасу Григоровичу Шевченко. Постійно стежив за літературним життям, уважно читав журнали, завжди мав власне міркування про події, що відбувалися і, як неабияка особистість, завжди викликав велику зацікавленість у співрозмовників.
Приблизно з 20-х років починається його літературна діяльність. Один за одним друкуються його твори: "Харківська Ганнуся" (1832), "Солдатський портрет" (1833), "Шельменко-Денщик", "Дворянські вибори". В 1827 році Основ'яненко пише п'єсу " Приїзджий із столиці, або переполох в уїзному місті", що була надрукована багато пізніше, в 1840 році. П'єса нагадує знаменитого гоголівського "Ревізора". Існує навіть версія, що Гоголь знайомився з нею, коли рукопис п'єси знаходився в цензурному комітеті. Величезною популярністю користувалась повість Григорія Федоровича "Маруся".
Саме Квітка-Основ'яненко написав пісню "Грицю, Грицю, до роботи", що стала настільки відомою, що перетворилась в народну - факт вищого визнання. Визначний письменник все життя любив театр, влаштовував домашні вистави, в яких і сам приймав участь, прекрасно грав на флейті, був непоганим композитором. І поряд з цим не залишав громадську діяльність на добро рідного міста. В 1832 році Квітка-Основ'яненко був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою.
Життя Квітки-Основ'яненко, людини незвичайної щирості і доброти, самовідданого і прив'язаного до всього рідного (за все своє життя далі Харкова і губернії він не виїжджав), відбувалось в атмосфері родинного щастя, в оточенні коханої дружини і дітей. Довгий час вони мешкали в невеличкому селищі в південній частині Харкова під назвою Основа.
Про любов письменника до цього місця говорить його літературний псевдонім Основ'яненко. Вже будучи достатньо відомим, Григорій Федорович служив старостою Основ'янскої церкви, відрізняючись доброзичливістю та щирістю. Наведемо уривок із спогадів Н. І. Костомарова: "Садибу складали сосновий гай, ботанічний сад з оранжереями.
Тут був величезний панський будинок його брата - губернського проводиря А. Ф. Квітки, а сам Григорій Федорович жив у низенькому будиночку з кам'яною огорожею. При розділі батьківського майна він все передав брату, а собі залишив невеличкий капітал, на який жив небагато ". Коли родина Квітки покинула Основу, розташовану біля цілющого соснового лісу, і оселилась в місті, це істотно підірвало і так слабке здоров'я Григорія Федоровича.
В липні 1843 року він занедужав запаленням легенів і через одинадцять днів, приготувавшись до смерті, тихо скінчався на руках дружини, рідних і близьких, серед яких були Н. Ю. Квітка і П. П. Гулак-Артемовський. Коли тіло небіжчика виносили з Благовіщенського собору, ціла Єкатеринославська вулиця (зараз Полтавський Шлях) була запруджена народом. Похований він був на Холодногорськом кладовищі, з якого відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому він присвятив все своє життя.
Квітка був видатною людиною: мав надзвичайну пам'ять, навіть на старості років, відчував постійну і нібито пречудну любов до вогню, про що просив не забути своїх біографів.
Ніколи не розлучався він з прадідівським золотим ланцюгом, з яким за легендою була зв'язана пам'ятна подія в житті його родини. До письменницької праці він відносився з великою ретельністю - скрізь в будинку Григорія Федоровича стояли чорнильниці, щоб в будь-яку хвилину письменник мав можливість зафіксувати думки, які щойно з'явились. Ім'ям Квітки-Основ'яненко названа одна з вулиць в центрі міста, що прилягає до Площі Конституції.
Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті—початок 20-х pp.) Квітка-Основ'яненко публікував переважно в харківській періодиці ("Украинский вестник", "Харьковский Демокрит", "Харьковские известия"). З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали "Письма Фалалея Повинухина" — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа ("Украинский вестник", 1816 — 1817; "Вестник Европы", 1822).
В кінці 20-х — на початку 30-х pp. написані шість російських сатиричних комедій, серед яких:
1827р. — "Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе" (опублікована 1840р.; за сюжетом і складом персонажів передує "Ревізору" Гоголя);
1828р. — "Дворянские выборы" (стала сенсацією (понад тисячу примірників в Москві розкупили за два місяці), після прочитання Миколою І була заборонена цензурою).
1829р. — "Шельменко — волостной писарь";
1830р. — "Ясновидящая" (не була опублікована через цензурну заборону).
1832р. — повість "Маруся" українською мовою.
1834р. — книга перша "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком", збірки прозових творів (повістей та оповідань) українською мовою.
1836 — 1837рр. — книга друга збірки "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком".
Ще ряд повістей та оповідань письменника публікується в журналах та альманахах, повість "Козир-дівка" виходить у Петербурзі окремим виданням.
Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.
До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання "Салдацький патрет" (1833), "Мертвецький Великдень", "От тобі і скарб", "Пархімове снідання", "Підбрехач", а також гумористично-сатирична повість "Конотопська відьма" (1833).
Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті "Маруся" (1832), "Козир-дівка" (1836), "Сердешна Оксана" (1838), "Щира любов" (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.
1835р. — соціально-побутова комедія "Сватання на Гончарівці"
1838р. — соціально-побутова комедія "Шельменко-денщик" (написана російською мовою, центральний персонаж — Шельменко — говорить по-українськи), що вважається найвищим досягненням Квітки в драматургії.
Серед численних прозових творів Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою, виділяються сатиричні романи "Пан Халявский" (1840) та "Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова" (1841, перший варіант — 1833, твір зазнав переслідування цензури), повісті "Ганнуся", "Панна сотниковна", "1812 год в провинции", оповідання "Званый вечер" із задуманого циклу "Губернские сцены", історично-художній нарис "Головатый", близька за жанром до фізіологічного нарису повість "Ярмарка", фізіологічний нарис "Знахарь".
1841р. — "Предания о Гаркуше".
Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою "Сердешна Оксана". Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.
8 серпня - день пам'яті Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненко, нашого земляка, письменника, який стояв біля джерел сучасної української літератури. Він був нащадком славетної і найстарішої дворянської родини Слобідської України. Серед його пращурів - славетний харківський полковник Григорій Семенович Квітка. Квітки мали родинні стосунки з родинами гетьмана Данили Апостола, Иоасафа Горленка та ін. Квітка-Основ'яненко та його брат Андрій були своєрідним Олімпом цього шляхетного роду.