Поцінування українських монастирських літописів еволюціонувало протягом півтора століття від безапеляційного віднесення їх до історичних та архітектурних джерел місцевого значення до визнання істориками літератури їх як повновартісних творів, що гідні аналізу в контексті барокової літератури. З кінця XX ст. набирає сили тенденція до об'єктивного визначення місця цих літописів як барокового епічного жанру в історії української літератури. У процесі розпочатого вивчення з'ясувалося багато монастирських літописів, які не досліджені текстуально і науково не узагальнені. Це стосується і літопису Мгарського монастиря, що став об'єктом нашого вивчення.

Згідно з жанровим каноном у монастирських літописах презентується кілька інтерпретаційних моделей. Це насамперед господарсько-фінансове життя монастиря, що передається низкою документів офіційно-ділового стилю, як листи, договори, хартії, відомості, та модель церковного аспекту святості. На відміну від концепції чернецтва як мучеництва, що панувала в поезії та агіографії, літопис Мгарського монастиря в традиціях монастирського літописання показує чернецтво в приземлено-реалістичній манері:  участь у богослужіннях, фізичних роботах, участь у порятунку церковного майна від вогню тощо. За другою моделлю, в центрі уваги літопису постає образ святого як втілення барокового ідеалу «вищої» людини. Відтворення на вербальному рівні чудес, здійснених святими, в бароковій літературі переслідує дві мети: справити наочний вплив на читача через використання засобів поетичної мови та здійснити внутрішній вплив – принести віру в серце людини. Записи про чудеса, які відбулися в день перенесення мощей святого Афанасія, і згодом у 1728 та 1745 роках, покликані піднести роль монастиря в православному світі. Через опис чудес, здійснюваних Афанасієм, чудотворцем Лубенським, увиразнюється образ святого як Христового послідовника, людини, що віднайшла внутрішній зв'язок із Творцем і створила у Мгарському монастирі сильний духовний простір. Чудесні події у Мгарському монастирі, що відкриваються загалу через їх учасника, копіювальника козацької сотні Гаврила Галичина, набувають рис особистого життєвого досвіду, який може бути поширений на кожного вірянина.

Перша інтерпретаційна модель пов’язана з фінансово-господарським життям монастиря. Записи про витрати на архітектурні роботи, працю мулярів, тертичних, бляхарів, склярів, ковалів, а особливо – сніцарів та малярів створюють світ ремісників, чий творчий набуток позначився на створених церковних спорудах. Оскільки будівництво церков, за православною традицією, завжди було державною справою, то розквіт Мгарського монастиря і припав на гетьманування Івана Самойловича та Івана Мазепи. Обидва гетьмани в літописних записах мають виключно позитивну конотацію, бо до уваги береться лише їхнє ставлення до Мгарського монастиря. Навіть переслідування Івана Мазепи після Полтавської битви російською владою та анафемування церквою не змусили перекреслити добродійств гетьмана, зафіксованих у літописі. Гетьмани, які дбали про монастир попри обтяжливі військові витрати, до яких вони були втягнені російською владою, постають справжніми українськими державниками і духовною елітою. Відстоюючи спокій як основу благочестя, літописці Мгарського монастиря з осудом ставляться до козацьких виступів проти гетьмана, селянських бунтів, які несуть біду країні. Лубенська земля виявляється в літописі перш за все монастирським архітектурним комплексом, що попри матеріальні труднощі та часті пожежі розширюється в межах свого муру. Разом з тим згадується міська влада та ремісники, які щедро жертвували на монастир. Образ міста не був би повний без згадки про базар, який годував монастир і частково постачав для нього будівельні матеріали. Далекою луною в тексті літопису віддається цивілізаційний конфлікт, але це не конфлікт початку XVI ст. між православними й католиками, який, власне, стимулював будівництво Мгарського монастиря, а конфлікт середини XVIII ст., який змусив приєднати українське військо до російських походів проти турків. Студії над текстом літопису Мгарського монастиря дають поживу для спостережень над ідеологічними концептами, які не переобтяжені моралізаторством, а помірна образна канва, що поєднана з логічним викладом подій, дає ґрунт для естетичної насолоди. Тому літопис набуває якості важливого явища літератури, яке виправдовує розлоге цитування тексту, використане автором дослідження. Однією із особливостей літопису є поділ тексту на частини різної величини, означені окремими заголовками. Об’єднання окремих із них в певну цілісність дають підстави розшифрувати задум компілятора, що скерував реципієнта в бік вищезазначених проблем і одночасно окреслив перспективу нового тлумачення літописного тексту в разі залучення до аналізу іншої версії літопису.

Відгук

На наукову роботу “Літопис Мгарського монастиря в дискурсі

літературного краєзнавства“.

Горобець Поліни Олегівни,

учениці 9- А классу

Диканської гімназії імені М.В.Гоголя

        Наукове дослідження П.Горобець присвячене вивченню теми літописання в українській літературі XVII-XVIII століття на прикладі літопису Мгарського монастиря. Для написання цієї роботи  учениця опрацювала велику кількість джерел : від літописів, літературно- критичних статей, газет та журналів до довідкової літератури.

        Структура наукової роботи досить ємка : включає, крім вступу, висновку, списку використаних джерел, додатків, два основних розділи. Не претендуючи на повноту висвітлення  теми, учениця зуміла висловити власне бачення місця літопису Мгарського монастиря у монастирському крайовому літописанні, розкрити його тематику, визначити жанрову та стильову приналежність .

        Варто зазначити, що дослідження написане на достатньому науковому рівні, автор вільно оперує доречними термінами, фактами.

       Цінним у цій науковій роботі є те, що учениця прагне внести свій вклад у вивчення монастирського літописання, самостійно аналізуючи літопис та намагаючись визначити його місце у крайовому літописанні.

       Усе це дозволяє стверджувати, що дослідження Горобець Поліни є змістовним, цікавим і становить певну практичну цінність для вчителів, учнів та студентів.

 Науковий керівник роботи                              Н.І. Дяуленко