3.Розвиток творчих здібностей учнів на уроках і в позаурочний час

             За останні роки інтерес до проблеми творчості значно зріс, а в умовах закладів нового типу він є особливо актуальним.

 Я працюю над проблемною темою: «Розвиток творчих здібностей учнів на уроках і в позаурочний час». І це дало мені змогу побачити наскільки талановиті мої учні, зрозуміти, наскільки велике їхнє бажання розвивати свої здібності, наскільки безмежні їхні можливості. Тому метою своєї роботи бачу: шляхом дослідження інтелектуальних та творчих особистісних якостей гімназистів домогтися диференціації, впливу на розвиток кожної дитини з урахуванням її інтересів, мотивів, системи цінностей; стимулювати розвиток здібностей кожної особистості.

           Учитель - творець гармонійно поєднує ремесло і творчість: нестандартність роботи, артистизм, поетичність мови, талант у спілкуванні з дітьми.

          Урок літератури повинен викликати колективне художнє переживання і обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки учнів, підготувати до діалогу з письменником. Як досягнути цього?

Формування творчої людини засобами художньої літератури насамперед передбачає:

• систематичне розв'язання на уроці та в позаурочний час різноманітних творчих завдань;
• урахування вікових особливостей учнів;
• залучення до роботи на уроці всіх учнів;
• відштовхування в постановці творчих проблем від тексту;
• використання різних засобів, підходів до учня;
• проблемний підхід до вивчення творів.

          Найважливішим засобом розвитку особистості, її життєвої  компетентності, на мій погляд, є діяльність: навчити і виховати можна лише в дії. Урок літератури є співтворчість вчителя й учня, діяльність яких ґрунтується на взаємодії й діалозі, що забезпечує найбільшу сприйнятливість і відкритість до впливу один на одного. Тому я вважаю, справжня суть роботи з розвитку творчої особистості учня полягає в організації життя дитини, де однією з важливих функцій є стимулювання позитивної мотивації кожного учня в процесі організації різних видів діяльності.

          До методів і способів стимулювання творчої активності можна віднести такі:

• створення сприятливої атмосфери спілкування (безоцінкові судження);
• збагачення педагогічного середовища новими враженнями та судженнями;
• забезпечення привабливого творчого характеру діяльності;
• чітке визначення мети і кінцевих результатів роботи, способів її оцінювання;
• спонукання до генерування оригінальних ідей;
• залучення учнів у процес планування мети і поточних завдань творчого об'єднання;
• повага, довіра, визнання й подяка за досягнуті результати;
• надання права самостійно приймати рішення;
• практична спрямованість навчання;
• моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв'язання проблем тощо.

Виходячи з цього твердження, моделлю такої роботи має стати: «Творчість. Лідерство. Компетентність. Успіх».

Творчість - це спосіб самовираження, саморегуляції людини, світобачення як засіб пізнання світу через творче сприйняття і практичне перетворення діяльності. Тому все більшого значення набуває розвиток таких властивостей особистості, які дають можливість творчо використати здобуті знання.

Творчість як процес має певні етапи:

1) Підготовчий період. Створення проблемної ситуації, постановка проблеми, її аналіз;

2) Процес вирішення проблеми;

3) Період творчого процесу - інсайт (осяяння) - результат активності підсвідомих сил.

Узагальнюючі етапи творчої діяльності:

• вивчення проблемної ситуації та усвідомлення проблеми;
• формулювання гіпотези;
• доведення гіпотези.

          Вдосконалюючи технологію навчального дослідження, на уроках використовуємо створений нами дослідницький цикл, який включає такі етапи: накопичення фактів, висунення гіпотези, перевірка істинності, побудова теорії, вихід в практику. Така форма організації навчального процесу ставить учнів в умови, близькі до умов наукової роботи, що найкраще сприяє розвитку творчих здібностей.

       Щоб стимулювати творчу активність школярів, я використовую такі методи і прийоми як розвиток творчого інтересу, використання цікавих аналогій, створення ситуацій емоційного переживання, метод відкриття, створення ситуації вибору, самостійна дослідницька робота. А також різні види творчо-розвивальних технологій:

• технологія особистісного відкриття знань, умінь і навичок (учень - суб'єкт навчання, в результаті «відкриття» засвоюються знання, вміння);
• технологія навчального дослідження;
• проектна технологія (передбачає розв'язання учнем або групою учнів будь-якої проблеми, виконання творчих проектів, що потребує використання різних методів, засобів навчання, а з іншого боку - інтегрування знань, умінь різних наук);
• технологія «мозкового штурму»;
• технологія виконання евристичних завдань;
• технологія розв'язування дослідницьких проблем.

           Творча діяльність, як правило, «починається із проблеми або запитання, із подиву, здивування, із суперечності». Усвідомлення суперечностей викликає проблемні ситуації, у результаті яких формується проблема. Тому одним із найбільш частіше використовуваних мною підходів, для створення творчого завдання, є створення парадоксальної ситуації. Парадоксальність ситуації формується шляхом спеціального провокування, яке викликають суперечності. Така властивість творчого завдання отримала назву «латентність». (Під латентністю розуміють: суперечності між змістом завдання та наявним в учня досвідом вирішення, наявними знаннями; багатоплановість вирішення). На уроках літератури такі суперечності можуть виникнути між первісним суб'єктивним враженням і об'єктивним змістом твору; суперечності, що притаманні самому конфліктові твору; в оцінюванні твору різними письменниками, критиками тощо.

        У такий спосіб проблемне викладання включає такі фрагменти діяльності учнів і вчителя, як організація проблемної ситуації і формування проблем, індивідуальне або групове рішення проблем учнями, перевірка отриманих рішень, а також систематизація, закріплення і застосування знову придбаних знань у теоретичній і практичній діяльності.

        В умовах функціонування такої системи різні види навчальної діяльності реалізуються на уроках відповідних типів, які дають учням змогу брати активну участь у навчальному процесі, виробляти вміння самостійно набувати знання, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, застосовувати знання в нестандартних ситуаціях.

         Нестандартний урок заставляє учнів активно переживати, включатися в роботу, співпрацювати з учителем, тобто проявляти якості, необхідні для творчої діяльності.

        У наш час люди все більше усвідомлюють, що саме творчість є найважливішою складовою творчого успіху. І здатність творити можна розвинути. Тому, на своїх уроках, я постійно підтримую творчість. Так на уроках у 5 класі використовую такі прийоми та форми роботи: уроки - рольові ігри, літературні екскурсії, уроки - КВК, уроки - театралізації; інтерактивні методики (захист проекту групою чи поодинці, де учням можна запропонувати різні завдання: створення кросвордів, ребусів, літературних задач за змістом твору, оформлення книжечки чи газети із власними віршами або творами, що вивчаються, інсценізації). На уроках узагальнення проводимо парад літературних героїв.

        Широко застосовуються і такі види нестандартного уроку, як мандрівка, знайомство, усний журнал, застереження. Декілька прикладів з досвіду.

         Урок-мандрівку доцільно проводити в середніх класах. Особлива атмосфера загадковості, бажання зрозуміти вчинки героя панує на уроках-подорожах. 

         Щодо організації роботи в старших класах, то ігрові технології можна замінити діяльністю літературно - дослідницьких груп, уроками - конференціями, семінарами, програмами, дискусіями чи диспутами з розв'язанням проблемних задач. Фіналом може стати урок - захист власних проектів. Надзвичайно цікаві творчі конференції, на яких учні доповідають про свої дослідження.

           Уроки-диспути як активізація мислення учнів, виховання культури спілкування. Головна мета уроку-диспуту - розв'язання складних морально-філософських питань. На початку уроку кожен учень отримує пам'ятку для учасника диспуту.

Пам'ятка учасника диспуту.

1. Виступай тоді, коли маєш , що сказати.

2. Говори, що думаєш, думай, що говориш.

3. Чітко й лаконічно висловлюй власну думку.

4. Поважай опонента, не перекручуй його думок і слів.

5. Май мужність визнати свою поразку у словесному двобої, якщо доведена хибність твого твердження.

6. Аргументуй свою думку точними фактами й цитатами з твору.

7. Пам'ятай, що наш диспут - літературний, намагайся осягнути позицію автора.

З метою досягнення атмосфери співробітництва, відкритості, взаємоповаги, наголошую, що кожен учень має право висловити власну думку, навіть якщо вона не збігається з думками інших. У таких уроках пізнання істини беруть участь усі учні. Початок розмови повинен бути обов'язково емоційним, налаштовувати на небайдуже обговорення питань, запалювати вогник до полеміки.

Так під час уроку-диспуту  учням пропонується для обговорення такі питання:

• Які проблеми порушуються у творі?
• Як зображуються людина і людство у трагедії?
• Яким постає світ?
• Що, на думку автора, є рушійною силою у світі?

Під час полеміки виникають нові запитання: 

1. Що є людина на землі: «божественне створіння», яке прагне істини, чи тварина із тварин?
2. Чому такою важливою була проблема людини?

Такі хвилини живого, безпосереднього спілкування з дітьми особливо цінні, бо саме тоді відкривається їхній багатий внутрішній світ, пробуджується особисте «я», бажання творити.

Як засвідчує моя практика, ефективність диспуту визначається такими умовами:

• тема повинна бути цікавою для учнів;
• у класі треба створити атмосферу відкритого, сповненого довіри діалогу, без нав'язування власних думок, інакше учні орієнтуватимуться не на власні міркування, а на повторення учительських «правильних тверджень».

За таких умов диспут:

• активізує мислення учнів;
• сприяє розвитку їх усного мовлення;
• формує навички культури спілкування;
• учить творити;
• допомагає глибше осмислити художньо-естетичний зміст твору;
• викликає інтерес до літератури.  

•  

•   Поради вчителям. 

• Основні вимоги до уроку з розвитку творчих здібностей учнів:

• використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності для актуалізації суб'єктивного досвіду учнів;
• створення атмосфери, що сприяє зацікавленості кожного учня в роботі класу;
• стимулювання учнів до розмірковування, використання різних способів виконання завдань без страху помилитися, дати неправильну відповідь;
• використання в процесі роботи дидактичного матеріалу, що дозволяє учню обирати найбільш прийнятні для нього вид і форму навчального матеріалу;
• оцінювання діяльності учня не тільки за кінцевим результатом, але й за процесом його досягнення;
• заохочення намагання учня знаходити власні способи виконання завдань, аналізувати способи роботи інших учнів у процесі уроку;
• створення таких педагогічних ситуацій спілкування на уроці, які дозволяють кожному учню проявляти ініціативу;
• створення атмосфери, що сприятиме самовираженню.
• 
               Постійна потреба в освіті (підвищенні фахового рівня) пов'язана з концепцією людини як носія змін. Широка участь у побудові майбутнього обумовлює загальну потребу в постійному накопиченні знань, навичок. Набуті знання повинні допомагати людині виробити ясний, критичний і усвідомлений погляд на факт, процеси, та соціальні механізми, що викликають кризові ситуації і ускладнюють шляхи створення нової моделі, сформулювати критичні думки у вигляді альтернативних рішень, розвивати й творити потребу в нових знаннях, впевненість у власних силах, вміння продуктивно співпрацювати з іншими, творчо реформувати дійснісьі заради забезпечення життя, гідного кожної людини. 
  
            У сучасних умовах удосконалення всіх ланок освіти пов'язане і визначається тими змінами, що відбуваються в науці, техніці, які зумовлюють необхідність постійного підвищення рівня знань кожного.
  Які ж основні проблеми процесу гуманізації стосовно вищої школи? Поза всяким сумнівом, це проблема "людини на своєму місці". І того, хто вчить, і того, хто вчиться.
  
              Це проблема свідомої та глибоко професійної селекції майбутніх творців, а відтак - проблема творчої школи.
  
   В повному значенні слів виховання, навчання та освіта як гуманістичні -це виховання, навчання та освіта, що виходять із стратегічного завдання: формувати людину-творця, тобто формувати її такою, якою вона і мас бути згідно ідеї самого поняття "людина". Цей процес може лише водночас здійснюватись з формуванням нових, гуманістичних суспільних відносин і - створенням гуманістичного суспільства. Це показує, якої прискіпливої уваги потребує все, що так чи інакше пов'язане із найскладнішим зі всіх видів суспільного виробництва - з формуванням людей. Як потрібний у процесі навчання,, піклування, розвитку, узагальнення та поширення знань той, по крихітці нагромаджуваний, безцінний досвід вітчизняної та світової педагогіки, який переконує в одному: людей необдарованих, неталановитих, негеніальних немає. На моє глибоке переконання, проблема генія, таланту, обдарування, це, в основному -проблема того соціального грунту, середовища, атмосфери, в яких може (або ж не може) проявити себе людина. 
  
               Лише в самодіяльності, в збалансованому та гармонійному співвідношенні народжуються та функціонують такі її органічні складові, як: самосвідомість, самоосвіта, самовиховання, самодисципліна, самоствердження, самообмеження, самоповага, самооцінка, самовіддача, самоконтроль, самодетерміпація, са.мо-покладання, самоздійснення тощо. Наростання таких самовизначень самодіяльності йде по мірі зміщення акценту з моменту індивідуалізації суспільного на усуспільнення індивідуального в діалектично суперечливому процесі соціалізації. Лише наявність та перманентне розширення спектру подібних визначень дозволяє кваліфікувати діяльність як самодіяльність, а суб'єкта її - як людину-творця.
  
            "Людині в її позитивному бутті властива творча психологія, - писав М. Бердяєв. - Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита, вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є безкорисливий, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. В цьому сутність творчої психології" . Він розглядає творчість як діяльність людини, яка створює нові, оригінальні цінності (в галузі мистецтва, техніки, науки, практики, що мають суспільну значущість. Інша точка зору пов'язує творчість з діяльністю людини, спрямованої на самовираження, самоактуалізацію особистості.І та, і інша точки зору, хоча і не претендують на повне висвітлення феномену "творчість", без сумніву охоплюють надзвичайно важливі її сторони. Перша акцентує увагу на новоутвореннях в галузях речей та ідей, які виникають у результаті людської діяльності; друга тісно пов'язана зі сферою побуджувань до творчої діяльності, мотивацією.
  
             У психологічному словнику (В. П. Зінченко. Б. Г. Мешерякова) дасться визначення психології творчості як розділу психологічної науки, що вивчає процес творення людиною нового, оригінального в різних сферах діяльності, перш за все в науці, техніці, мистецтві, а також формування, розвиток і структуру творчого потенціалу людини  Предмет дослідження психології творчості становлять: вивчення процесів уяви, мислення, інтуіції, натхнення, надситуативної активності, а також індивідуально-психологічні особливості індивіда, які проявляються в час його творчості (здібності, обдарованість, талант, геніальність); впливи, яких зазнає особистість, перебуваючи у творчій групі, а також система психологічних методів, цілеспрямовано опливаючих на формування творчої активності людини.
  
           Система освіти має забезпечувати всі умови для всебічного розкриття творчого потенціалу особистості, створювати можливості для прояву її власної активності, самостійного руху, самоорганізації . В останній час істотних змін зазнали стратегії впливу на людину для активізації її творчої результативності.
  
            Високі показники креативності у дітей зовсім не гарантують їх творчих досягнень в майбутньому, а тільки збільшують вірогідність їх появи при наявності високої мотивації до творчості і оволодіння необхідними творчими уміннями. Така стратегічна переорієнтація дозволила суттєво підвищити ефек-цінність навчання, так як люди, початково менш обдаровані, але цілеспрямовано орієнтовані па рішення власних завдань, виявляються в кінцевому результаті більш продуктивними, ніж більш обдаровані, але менш зацікавлені. Розвиток власної активності об'єктів, наділення їх здатністю самостійно добудовувати і вдосконалювати себе є важливою стратегією і ефективним прийомом творчості.
  
            Серед умов, стимулюючих розвиток творчого мислення особистості, можна виділити наступні: ситуації незавершеності або відкритості (на відміну від регламентованих, суворо контролюючих); вирішення і побудженям до постановки питань; стимулювання відповідальності і незалежності; акцент на самостійних розробках (варіанти рішення проблем), спостереження, почуття, узагальнення і ін. 
           На основі імпровізації, між вихователем і вихованцем встановлюються відкриті стосунки. Імпровізація, активізуючи наявні знання, стає базою для творчих знахідок, здійснюючи поліаспектні пошуки Йдучи висхідною дорогою творчості (наукова, художня, технічна і інші) людина, з одного боку, відтворює світ так. як він існує сам по'собі (децентралізація), з другого - у цьому децентралізованому відтворенні показує свою оригінальну позицію бачення цього світу (централізація). Інакше як через суб'єктивність саморозкриття світу не можливе. В міру його децентралізованого відтворення, поставання об'єктивного предмета імпровізація обмежує свою поліаспектність пошуків, поступається місцем іманентному творчому розкриттю предмета .
  
             Для розвитку творчого потенціалу вихователя необхідне створення умов для творчості ще на час навчання учнів у школі.Одним із шляхів перебудови школи є організація співпраці учителів та учнів на основі творчою діалогу між ними.
  
            Організація творчого спілкування між викладачем і студентом сприяє розкріпаченню їх інтелектуальних можливостей, виступає для них сильним мотивуючим фактором, ліквідуються бар'єри соціальної дистанції (учитель - учень), що дозволяє звільнити резервні можливості особистості, складає основу інтенсифікації процесу навчання і закономірно веде до розвитку творчих здібностей учнів. 
  
  Без сумніву, велика роль у розвитку креативності особистості належить соціальній групі, в якій особистість залучається до процесу спільного (групового) розв'язання творчих завдань.
  
  Розкріпачення інтелектуальних можливостей людини, підвищення її авторитету і, відповідно, самооцінки, за рахунок послаблення бар'єрів, допомагає саме робота в групі, зокрема активне навчання. 
  
  Взаємодія особистості з іншими (на рівні зв'язку “Я - Ти”.”Я – Ми”), а також з опонентами (“Я - Вони"), стимулює творчі процеси шляхом реалізації власного завдання кожним індивиом, сприяє розв'язанню загальних завдань групи. Продуктивність групового впливу підвищується, якщо врахувати не тільки індивідуальні інтереси, але й притаманні кожному учаснику стиль мислення в процесі вирішення творчих завдань.
  
  Серед форм та методів групового виливу на формування творчої особистості можна виділити:
  - дискусійні методи (групова дискусія, "мозкова атака", "синектика" та ін.);
  - ігрові методи (дидактичні й творчі ігри, ділові, рольові; ігрова психотерапія, психодрама та ін.);
  - тренінг творчості (психогімнасгика, психомалюнок, музикотерапія та ін).
  
  Сьогодні розроблені різні методики тренінгу творчої активності з допомогою методів "мозкової атаки" і "синектики', зокрема:
  -складання речень (із декількох різних за значенням слів складаються речення);
  - пошук загального (між двома - трьома словами ведеться ПОШУК СПІЛЬНИХ ознак);
  - виключення зайвого слова (із кожних запропонованих трьох і більше слів залишаються два, між якими встановлюється подібність);
  - пошук аналогій (до відповідного слова ведеться пошук подібного);
  - пошук З'ЄДНУЮЧИХ ланок (знаходження максимально різних застогувань даному предмету); завершення запропонованого малюнка несподіваним оригінальним способом; дописування речення з різними варіантами його закінчень (6; 130).
  
  Продуктивність тренінгу творчості підвищують медитативні практики, які сприяють розвитку рефлексивних знань індивіда, сензитивності, релаксації, інтуїтивного бачення і ін., - таких необхідних критеріїв психологічної характеристики творчої особистості.
  
          Ще одним прикладом групового розвитку творчих здібностей є рольові ігри. Ігри сприяють формуванню іншої точки зору на ситуацію, ведуть до її переосмислення. Ключовий момент в рольових іграх - можливість виконання різних ролей, що включає повну ідентифікацію з якоюсь із них. В умовах рольової гри індивід зустрічається із ситуаціями, які є релевантними тим випадкам що мають місце в його реальній, значущій діяльності і які при цьому "диктують” зміну власних установок.
  
          Досвід активного навчання у всіх ланках професійної освіти показує, що з допомогою його форм і методів можна ефективно вирішувати завдання, які важко піддаються в традиційному навчанні:
• а) формувати не тільки пізнавальні, але й професійні мотиви й інтереси;
• б) розвивати системне мислення, включаючи цілісне розуміння ним не тільки природи й суспільства, але й себе, свого місця в світі;
• в) давати цілісне уявлення про професійну діяльність;
• г) вчити колективній аналітичній і практичній роботі;
• д) формувати соціальні вміння і навички взаємодії та спілкування, індивідуального й спільного прийняття рішень;
• є) виховувати відповідальне ставлення до справи, соціальних цінностей і установок професійного колективу;
• ж) оволодівати методами моделювання, соціального проектування .
  
          Показниками креативності в груповому процесі є кількість асоціацій, свобода мислення, експресивність, Уміння переключатися з одного об'єкту на інший, адаптаційна гнучкість і оригінальність.
  Однак педагогу слід пам'ятати, що на шляху до розвитку креативності особистості існують такі перешкоди, як: уникнення ризику, прагнення до успіху будь-якою ціною, жорсткі стереотипи в мисленні і поведінці.
  
          Завдання, яке стоїть сьогодні перед психолого-псдагогічною наукою у формуванні творчої особистості полягає в тому, щоб спрямувати зусилля педагогів, психологів на пошук таких методів і форм роботи, які були б націлені на інтегральне навчання, сприяюче не тільки розвитку індивіда, але й спонукаюче його до процесу виявлення і усвідомлення власної істинної природи, здатності до творчого діяння в освіті.
  
           Чому людина прагне до творчості? По-перше, людське життя від початку до кінця - процес творчості. Учень постійно розв'язує творчі завдання, намагається вибратись з чергової проблемної ситуації і відразу ж потрапляє в наступну, оскільки "кожен фініш є по суті старт”. По-друге, людина прагне до різних видів творчості, головним чином з метою самореалізації, самоствердження, хоча існують й інші мотиви. 
  
  У шкільному віці кожен усвідомлює себе як особистість, для нього характерні такі мотиви, як прагнення до самовираження і самоствердження. З кожним роком все більш характерною для нього стає суспільно корисна спрямованість творчості. Найбільше виражені в учнів суспільні мотиви.
  
         Тому, в таких випадках, треба враховувати їхні ідивідуальні особливості, інтереси, знання, уміння, навички для того, щоб керувати мотивацією їх діяльності. 
  
         Мотиви і емоції тісно пов'язані одні з одними. Емоції виникають лише завдяки задоволенню чи незадоволенню мотивів. За твердженням П. В. Симонова, емоції супроводжують гострі потреби при великому дефіциті інформації. 
  
         При створенні навчальних проблемних ситуацій треба пам'ятати, що учень може помітити протиріччя, яке створює проблемну ситуацію і сформулювати умову задачі лише в тому випадку, якщо у нього є для цього оптимальний дефіцит прогностично необхідної інформації. В іншому випадку у нього не виникне інтерес до розв'язування цієї проблемної ситуації.
  
          Всесвіт постійно змінюється, а наш мозок, наше мислення відображають цей процес розвитку. Тому жорстокого алгоритму бути не може. Але враховуючи, що Всесвіт побудований досить раціонально, для стимулювання творчого мислення можна використовувати вже відомі закономірності його побудови і розвитку, оскільки мислення людини є відображенням безперервного розвитку Всесвіту, об’єктивної реальності.
  
         Життя людини можна розглядати як неперервний процес розв’язування творчих задач. А творчі задачі мають єдину структуру їх розв’язування. 
  Розглядаючи структуру процесу розв'язування творчої задачі досить часто помічаємо, що творчість починається із знаходження протиріччя. Помічати протиріччя може не кожен, а лише той, хто готовий до цього. У таких людей є необхідні вміння і знання про сферу, в якій існує протиріччя, у них необхідною мірою розвинуті здібності, тобто, сформована відповідна готовність. Люди, які вміють помічати протиріччя в оточуючому світі і стають винахідниками ідей.
  
          Потрібно вчити учнів не боятися новизни, нових задач, нової інформації. Для цього потрібно, щоб учень звик розв'язувати нові задачі. В результаті у нього сформується потреба розв'язувати нові завдання, потреба того, щоб кожен день його життя характеризувався оптимальним коефіцієнтом новизни (в даному випадку мається на увазі новизна суб'єктивна).
  
        За таких умов учні навчаться самостійно бачити проблемні ситуації, протигріччя в розглядуваних системах, формулювати задачу і будувати задум її розв'язування. Але для того, щоб не боятись розв'язувати задачі, треба вміти це ровити. Отже, потрібно оволодіти рядом необхідних блоків знань, навичок та вмінь в тій чи іншій сфері творчості: соціальній, педагогічній, науковій, та ін. 
  
  
            Нові інтелектуальні можливості, які виникають у ранній юності, розширюють горизонти свідомості молодої людини. Для неї стають досяжними такі ресурси пзнання та самопізнання, які були невідомі раніше; виникає можливість апалізувати, апелювати до своїх переконань та особистісних якостей.
  
          Розвиток самоусвідомлення передбачає наявність у особистості рефлексії, спостереження та самоаналізу, постійного діалогу з самим собою. Тільки тоді формується цілісна, не перекручена концепція «Я», що відповідає сутності особистості, її ідентичності.
  
         Внаслідок розгортання когнітивних компонентів самоусвідомлення, для молодої людини все більшої актуальності набувають рефлексивні механізми, які в перспективі мають забезпечити свідоме, активне, творче життя.
  
          Тому так важливо, щоб визначити основні шляхи, прийоми розвитку рефлексивних складових самосвідомості. А щоб цього досягти, спеціально розроблено систему занять з елементами тренінгу, метою якої є підвищення психологічної культури, розвиток самопізнання та спморозуміння, вдосконалення рефлексивних характеристик особистості. 
  
         Програма тренінгів передбачає гуманістичну позицію тренера, спрямовану на підтримку усвідомлення учасниками себе, своїх ціннісних орієнтацій: зростання особистості учасників, ствердження потреби самоактуалізації та самовизначенні. 
  
         Цикл грунтується на принципі поступовності: кожний наступний етап має логічно випливати із попереднього. Завдяки цьому людина послідовно заглиблюється в процес усвідомлення себе, відкриває різні сторони свого «Я», своєї cамосвідомоcті. В процесі занять розвиваються такі техніки самопізнання, як аналіз, зворотнтій зв'язок, зміст уявлень про «Я».
  
         Формою проведення занять є відома модель соціально-психолопчного тренінгу, що являє собою активну форму навчання, в процесі якого учасники мають змогу емоційно пережити в індивідуальному досвіді та інтеріоризувати психологічні знання. 
  
         Заняття з елементами тренінгу зводяться до психотехнічних, рольових вправ, психодрам, обговорень, диспутів, тестування з інтерпретацією результатів, самозвітів (рефлексії).
  
         Кожна зустріч, крім першої, починається з рефлексії, під час якої ведучий дізнається від учасників, їхній стан та бажання продовжувати роботу. У другій частині ведучий дізнається про виконання домашніх завдань: як з ним впорались, виникали труднощі, які почуття переживали в виконанні завдань на самопізнання.
  
           Важливою вимогою успішного проведення занять з елементами тренінгу є те, що учасники групи мають бути різної статі, інакше ускладнюється динаміка розвитку групових процесів. 
  
           В процесі підбору учасників групи проводиться діагностика з метою вияилення особливостей сформовапості індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, перспективи часу, змісту уявлень про «Я» та особистісної рефлексії. Діагностика також проводиться в процесі роботи групи та після її закінчення - для визначення стану учасників, оцінки очікувань, міри втоми, інтересу, активності.
  
          Підчас тренінгів виробляється навик рефлексії.
  Учні  спостерігають за собою, своїми вчинками, думками, переживаннями, часто стикаються з їх неоднозначністю, суперечливістю. Вони прагнуть зрозуміти, що в них істинне, а що ні. Цей пошук відбувається в процесі діалогу. Внутрішній діалог із самим собою або з іншим студентом дає можливість особистості стати на позицію дослідника по відношенню до самого себе. Це пов'язано з тим, що в процесі діалогу у людини розвивається рефлексія. Рефлексія (від лат. рефлексіо - повернення назад) - процес пізнання людиною самої себе, свого внутрішнього світу, аналіз власних думок та переживань, роздумів про саму себе, усвідомлення того, як сприймають і оцінюють її інші. 
  
         Рефлексія не тільки дає можливість пізнати себе, але й сприяє дорослішанню особистості. Пізнаючи себе, вона все більше звільнюється від некритичного сприйняття впливу оточуючих. Що сильніше розвинута рефлексія, то більше юнаки та дівчата стають спроможними вирішувати завдання, які перед ними виникають.
  
         “Рефлексія” під час вивчення і розвитку творчого думання означає переосмислення людиною рухів своєї мисленєвої діяльності, забезпечує її перебудову. Дискурсивно думаючи, вирішуються творчі задачі. Під час цього процесу систематично аналізуються мовні висловлення студента які виникають в тракті вирішення задач. Також тут видно послідовність перетворення змістовної та смислової структур мисленнєвої діяльності. Змістовними є предметні та операційні висловлювання. У змісті виділяються тісно пов’язані між собою складові:
• 1) рефлексивна – в якій виражається відношення суб’єкта до процесу змістовного руху під час вирішення задачі (з її допомогою проходить думання і передумування змісту задачі);
• 2) особиснісна, в якій випажається відношення суб’єкта до самого себе (за допомогою осмислення і усвідомлення студентом себе як цілісної особистості, яка є суб’єктом думання при вирішенні задачі).
•        Тим самим в структурі думання виділяються операційний, предметний, рефлексивний та особистісний рівні. Важливим є також те, що різні типи рефлексивних висловлювань можуть виступати і як індикатори етапів рішення, що має значне діагностичне значення.
  
          Тут виникає становлення рефлексивних функцій різного типу на невербальному рівні які взаємодіють в формі розвитку невербальних смислів. Існує специфічний зв’язок і взаємовідношення між рефлексивними процесами і процесами навчання. Рефлексивна організація мислення суттєво узагальнює показує значний вплив зміни змісту на розвиток предметного змісту при вирішенні задач. Тут також вдосконалюється мислення.

4.Обдаровані діти -майбутнє кожної нації.

          У статті досліджується аксіологічні домінанти сучасної освіти, зокрема поняття "творчість" як пріоритетна цінність освіти. У цьому контексті розглядається креативний підхід, що полягає у максимальній орієнтації педагогів на творче начало у навчальній діяльності, введення діалогічності на противагу монологічності, проектуванні і супроводі розвитку творчо обдарованої особистості.     Вона має бути здатна використовувати здобуті знання для конкурентноспроможної діяльності у будь-якій сфері суспільного життя, що сприятиме інноваційному розвитку суспільства. Також розглядається поняття педагогічної творчості вчителя початкових класів та зазначається, що вона входить як складова до педагогічної майстерності, яка розглядається як досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва. Результатом цієї діяльності є створення оптимальних соціально- психологічних умов для розвитку особистості обдарованого учня. Ключові слова: творчість, обдарованість, молодший школяр, життєтворчість, фасилітатор, творчий учитель.

         Входження глобалізованого світу в еру інформаційного суспільства супроводжується інтеграційними процесами, збільшенням інформаційних потоків. Одним із найважливіших ресурсів суспільства стає його інтелектуальний, творчий, духовний потенціал, отже успіху досягнуть насамперед високоосвічені інтелектуально потужні нації – народи глобального світобачення і культури.      Затребуваною в будь-якій галузі суспільства є лише інноваційна людина, тобто людина з інноваційним типом мислення, інноваційною культурою і здатністю до інноваційного типу діяльності. Така людина має бути здатною сприймати зміни, творити зміни, жити у постійно змінюваному середовищі — нові знання, нові ідеї, нові технології, нове життя.

           В освіті ведеться інтенсивний пошук нових підходів, моделей, які були б здатні задовольнити актуальні і перспективні потреби як окремої людини, так і суспільства знань, створювати високі технології, що ставлять людину та її взаємодію зі світом у центр уваги, спираються на гуманістичні цінності, враховують її індивідуальні особливості, обдарування. В такому контексті професійне вдосконалення педагогічних кадрів є однією з найважливіших умов модернізації освіти. При цьому наукове знання дедалі більше набуває статусу духовного пошуку, з частково вузькопрофесійної діяльності перетворюється на смисложиттєву орієнтацію . Відбувається переосмислення у галузі філософії освіти, оновлюється зміст, організаційні форми, методи та засоби професійної підготовки педагогічних кадрів, зокрема майбутніх учителів початкових класів. У сучасній освіті найважливішими цінностями стає не тільки дитина, а й педагог, здатний до розвитку задатків, таланту і всього того, чим наділила її природа, соціального захисту, збереження індивідуальності (О. Савченко). У багатьох країнах посилюються пошуки шляхів підготовки творчого педагога, здатного здійсню- вати фасилітацію, супровід, діагностику, проектування і розвиток обдарувань дитини, яка в майбутньому стане активним перетворювачем світу на засадах гуманності, здійснюватиме саморозвиток протягом життя.

         Проблема виявлення і навчання обдарованих дітей вимагає сьогодні від учителя вміння працювати в творчому режимі, нестандартних напрямах, постійно удосконалювати професійну діяльність, опановувати специфічні знання, технології, бути відкритим до інновацій. Пріоритетним є розвиток професійної майстерності майбутнього вчителя початкових класів, його підготовки до розкриття індивідуального потенціалу кожної дитини у класі. Проблема підготовки творчого педагога до розвитку здібностей та обдарувань дітей привертає остіннім часом увагу дослідників. У кандидатських дисертаційних дослідженнях приділено увагу проблемі розробки педагогічних умов підготовки учителя до роботи з музично обдарованими дітьми; підготовці майбутнього вчителя початкових класів до розвитку інтелектуальної обдарованості учнів , організаційно-педагогічним умовам розвитку готовності вчителя до роботи з обдарованими дітьми

       (Г. У докторській дисертації О.Антонової розкрито теоретко- методологічні засади навчання обдарованих студентів у педагогічних університетах. Разом із тим у цих дослідженнях не акцентовано увагу на роль учителя саме старших класів у розвитку обдарованості  школярів в умовах масової школи. Актуальність вибору теми нашого дослідження зумовлена рядом протиріч: – невідповідність між соціальною потребою в інтелектуально-творчій еліті та реальним станом професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів; – протиріччям між потребою виховання нової генерації педагогічних кадрів, здатних виявляти і розвивати здібності та обдарування дитини і відсутністю системи їх підготовки до роботи з обдарованими учнями в умовах масової школи. На мою думку, саме творча особистість учителя  відіграє важливу роль у розвитку обдарованості учнів та дозволяє забезпечити ефективний розвиток різних видів дитячих обдарувань в умовах масової школи, сприятиме повноцінному розкриттю індивідуальних особливостей учнів з метою самореалізації кожного учасника навчального процесу.

         Разом із тим незважаючи на визнання творчої діяльності основою прогресу людства (адже розвиток суспільства – це послідовність творчих актів індивідуального або суспільного значення), сучасний учитель іноді залишається інструментом закріплення і відновлення існуючих соціальних структур, формування "людини знаючої", замість того, щоб плекати людину дослідницько-інноваційного типу з розвиненими творчими здібностями, активну, ініціативну, здатну опанувати ще не існуючі знання, змінювати своє життя на краще. Дитина, яка не бачить перед собою зразка творчого вчителя, існує переважно у світі лінійних алго- ритмів, певних стереотипів, діє за інерцією, що позбуває особистість вільної творчості у просторі багато- варіантності та альтернативності, у площині власної відповідальності за реалізацію свого призначення.

         На думку В. Кременя, в освіті досі діє своєрідна адміністративно-командна система, в основі якої оцінювання кількісних характеристик формально засвоєних результатів навчального процесу. І що більше дитина навантажена якимись знаннями і більше їх зможе, часто механічно, відтворити при контролі, то успішнішим вважається процес навчання. А тим часом взаємозв'язок між засвоєними знаннями і творчим розвитком особистості є недостатнім. З поля зору вчителя часто випадає саме розвиток і саморозвиток дитини, її особистісне самодостатнє становлення. У результаті після закінчення відповідного рівня освіти отримуємо людину формально освічену, носія певної суми знань, але недостатньо особистісно розвинену, нездатну проявити в житті й діяльності усі свої потенційні можливості. Суспільство, що має критичну масу таких людей, неспроможне до динамічного інноваційного розвитку, що якраз і визначає нині місце кожної нації під сонцем.

         Мною було виявлено наступні проблеми сучасної освіти взагалі та школи зокрема, які суттєво шкодять повноцінному розвитку обдарованого учня: – освіта дивиться не у майбутнє, а перетворилася на підготовку до минулого життя; – освіта – консервативна сфера, освітяни дуже повільно змінюють погляди, переконання; – освіта хворіє на "пострадянський синдром" (за нас думають інші; мені що, більше всіх треба? і т.д.); – незацікавленість регіональних керівних органів освіти реальними проблемами школи (синдром "теплого крісла"); – депресивні настрої освітян (усе одно я один нічого не зроблю; за копійки, що я отримую, я викладатися не збираюся); – шкільний ландшафт у стилі "ретро" (парти стоять, як верстати на фабриці в той час, як весь світ вчиться комунікації один з одним і т.д.); – рядовий освітянин не має зв’язку зі світовою освітою (в результаті освітяни варяться в "українському борщі", не уявляючи, що є інші страви).

         Крім того: – більшість дітей не мають бажання відвідувати школу, а частина негативно ставиться до вчителів; – найкращі випускники (відмінники) не можуть реалізувати себе у житті, виявляються безпорадними при розв’язуванні нестандартних життєвих завдань; – за всесвітнім моніторингом якості освіти Україна, як і більшість пострадянських країн, посідає останні місця, оскільки не вчать застосовувати теоретичні знання на практиці; – у школі не вчать вчитися протягом життя, діяти у нестандартних ситуаціях; – школа перевантажує учнів, шкодить здоров’ю, викликає "шкільний невроз", не має глибокої психологічної підтримки обдарованих учнів. – школа не може успішно протидіяти агресивному впливу стандартності (будь як усі), безініціативності, бездуховності, низькому рівню творчості, культури. Досліджуючи питання розвитку творчих обдарувань молодших школярів, ми дійшли висновку, що традиційна система навчання часто призводить до так званої "освітньої травми" дітей, коли більшість учнів по завершенні навчання розучуються творити, відходити від стереотипів; вони мислять шаблонно та стикаються зі значними труднощами при розв’язуванні завдань творчого типу, а отже, неадаптовані до успішної самореалізації у сучасному світі. За даними психологічних та педагогічних досліджень (О. Кульчицька, Л. Масол, О. Мелік-Пашаєв та ін.), навчально-виховний процес у школі зорієнтований переважно на розвиток лівої півкулі мозку, яка, за теорією функціональної асиметрії мозку, забезпечує роботу раціонально-логічного мислення, обробляє інформацію алгоритмічно, лінійно. Це значною мірою знижує діяльність правої півкулі, яка відповідає за емоційно-образне, інтуїтивне, холістичне опрацювання інформації та забезпечує творчий характер мислення людини. Життя ж, як відомо, пропонує нам задачі перважно відкритого, творчого типу нерідко з багатьма невідомими.

         На думку багатьох вчених, дитина за своєю сутністю – творець і дослідник (А. Давиденко, О. Савенков, О. Савченко, В. Салєєв, О. Мелік-Пашаєв, та ін.). Невтомна жага нових вражень, допитливість, постійний потяг до спостережень та експериментувань – важливі риси дитячої поведінки. Видатний педагог-гуманіст В.О.Сухомлинський стверджував, що дитині треба дати радість натхнення,  

        Життєвий шлях – це життя, свідомо побудоване і практично прожите особистістю на основі розуміння сенсу життя і свого місця в ньому .Предметом творчості стає не тільки зовнішній, а й внутрішній світ людини, коли вона будує власне життя відповідно до певного морального позитивного задуму, що має особистісний смисл, котрий у кінцевому результаті збігається з загальнолюдським. Таким чином життєтворчість педагога починається з самопробудження, орієнтації на вищі, універсальні цінності. Український вчений І. Єрмаков, один із розробників наукових та практичних засад педагогіки життєтворчості, стверджує: "Кожна дитина – проект світу. І несе вона в собі особливу місію. У цих глибоких за змістом словах закладено суть педагогіки життєтворчості, яка спрямована в XXI ст., коли перед людством постає завдання – створити собі нову сутність, оскільки бути людиною – означає стати нею, і це – нескінченний процес самотворення" .

        З огляду на це педагогіка життєтворчості має вихід на глобальні процеси зміни світогляду зростаючої особистості на основі її саморозвитку як суб’єкту культури, творця і проектувальника свого життя, а отже, і майбутнього нашої держави. Роль учителя в цьому процесі є надзвичайно важливою. Він виступає фасилітатором, (facilitate – полегшувати, допомагати, сприяти) творчого розвитку зростаючої особистості, передбачає пробудження і підтримка уваги до світу; стимулювання художньої уяви; здібності створювати виразні образи; робити усвідомлюваними задуми, почуття, оцінки самої дитини; допомагати отримувати виразні можливості з матеріалу – кольору, інтонації, жесту, слова; створення для всіх дітей, незалежно від рівня розвитку їх здібностей, оптимальні умови для розкриття їхнього потенціалу; віра в унікальність, неповторність, самобутність дитини.

        Позиція творчого педагога в такому контексті у навчальному процесі відрізняється від класичної позиції педагога-керівника навчальним процесом. Як стверджував академік Щетинін, "учитель навіть права не має подумати, що учень не знає, виключає слова "я не знаю", замінюючи їх на "я не встиг пізнати", оскільки був глибоко переконаний, що віра окриляє, а критика вбиває найцінніше – почуття власної гідності". Учитель-фасилітатор розуміє, що головною ознакою обдарованості можуть стати не наявність досягнень, а стійка потреба у заняттях мистецтвом.

         Як казав видатний письменник ХХ століття Томас Манн – "Талант – це потреба". Потреба втілювати в образах, "довіряти" образам найбільш важливий, ціннісно значимий зміст свого життя. Фасилітація вчителем творчого розвитку молодшого школяра передбачає можливість "дозріти", побути просто дитиною, якій, для того щоб вирости в творчо обдарованого дорослого, треба пройти поступовий шлях самопізнання. Завданням творчого вчителя також є здійснення пошуку ефективних шляхів спільної роботи сім’ї і школи, уміння залучати до процесу розвитку обдарованості батьків, координувати свої дії .

Фотоматеріали